Що таке система обробітку грунту?

Види й особливості систем обробки ґрунту

Система обробки ґрунту є комплексом певних заходів з оброблення землі під культури в сівозміні. Завдання здійснюються відповідно до головних цілей у деякій послідовності. Тонкощі процесу варіюються в залежності від вирощуваних культур, місця в сівозміні, а також ґрунтово-кліматичних особливостей.

З урахуванням часу проведення виділяють три типи:

• основна – являє собою глибоке оброблення в технології вирощування певних культур, у результаті чого змінюється будова ґрунту;
• передпосівна – метод обробки перед посівом або посадкою сільськогосподарських культур;
• післяпосівна – комплекс дій з обробки ґрунту відразу після посіву.

Будь-яка технологія необхідна для створення відповідних умов проростання зерен і розвитку кореневої системи рослини впродовж вегетації. Це дозволяє забезпечити формування великого та, що найголовніше, якісного врожаю.

Види систем обробки ґрунту

Можна виділити чотири основні системи. Перша, традиційна, передбачає виконання полицевого орання з оборотом пласта. У цьому випадку утворюється чиста поверхня ріллі, а залишки рослини загортаються на глибину до 30 см.

Основні переваги традиційної обробки:

• можливість створення оптимальних умов для дружного проростання зерен;
• мінімальний тиск на ґрунт;
• створення якісного дренажу й розподіл мінеральних елементів в орному шарі;
• забезпечення хімічного захисту культур.

Але традиційна обробка має й певні недоліки. Наприклад, ця технологія створює так звану плужну підошву, яка є досить щільною. Це додаткова перешкода на шляху проникнення води в нижні шари ґрунту. Плугова підошва також значно ускладнює розвиток кореневої системи у глибині. Така технологія обробки не потрібна на ділянках, ґрунт яких схильний до пересихання або вітрової/водної ерозії. Як правило, ґрунт вимагає періодичного глибокого розпушування, не рідше одного разу на 3–4 роки.

Наступний вид системи обробки ґрунту – мінімальна. Мається на увазі поверхневий обробіток землі із застосуванням дискових агрегатів, а також рівномірного змішування рослинних залишків із шаром 15–28 см.

Основні переваги цієї системи:

• створення верхнього шару ґрунту високої структурності;
• скупчення органічних елементів і гумусу;
• максимальна проникність води й повітря;
• забезпечення якісної мінералізації органічних залишків;
• можливість використання різних видів добрив (як мінеральних, так і органічних), а також механічних обробок упродовж процесу вегетації;
• мінімальні фінансові та енергетичні витрати.

Але потрібно враховувати, що важка техніка, що проходить по землі, сприяє ущільненню ґрунту. Одним із недоліків такої системи є обмежене застосування традиційних сівалок із невеликим тиском на сошник. Мінімальна обробка вимагає щоденного вирівнювання ґрунту, а також прикочування після посіву.

Ще одна система – стрічкова – передбачає вертикальну обробку смугами на глибині близько 15–17 см. Посів зернових виконується навесні або восени.

Переваги стрічкової системи обробки:

• можливість ефективного руйнування ущільнених шарів ґрунту;
• створення однакових умов для зростання всіх культур у рядку;
• посів насіння в перезволожену землю, а також на ділянки з безліччю рослинних залишків;
• збереження необхідного рівня вологості в міжряддях;
• можливість додавання мінерально-стрічкових добрив, включаючи безводний аміак.

Така технологія відмінно показує себе на малородючих територіях з обмеженим орним шаром.

Цей вид системи обробки має й деякі недоліки. Наприклад, для внесення добрив восени даються стислі терміни. Не завжди застосування старих традиційних сівалок ефективне й допускається в цілому. Стрічкова технологія прибирає залишки культур із зон обробки. За один прохід можна вносити обмежену кількість гіпсу й вапна. Реалізація цієї системи обробки вимагає великих витрат на придбання спеціалізованого обладнання. Перед виконанням завдання обов'язково потрібно вирівняти землю за мікрорельєфом і нормалізувати рівень кислотності. При стрічковій обробці варто стежити за ущільненням ґрунту на шляхах пересувної техніки, зокрема на зволожених ділянках.

Нульова система передбачає посів зернових у необроблену землю. Для цього застосовуються спеціальні сівалки. Однією з особливостей є відсутність будь-яких інших механічних впливів на ґрунт.

Переваги:

• число проходів техніки ділянкою мінімальне, тому енергетичні та фінансові витрати на обробку також низькі;
• збереження зимового запасу вологи під шаром рослинних залишків, який практично не випаровується навіть при сильних посухах;
• захист ґрунту від будь-яких типів ерозії;
• запобігання надмірного перегріву верхнього шару в жарку літню спеку.

Потрібно враховувати, що така технологія обробки дозволяє використовувати добрива, але застосування високих обсягів обмежено. Для цього потрібна спеціальна техніка. Кількість калію й фосфору, а також норма кислотності повинні бути вирівняні до обробки. Для виконання завдання необхідні спеціальні посівні машини з максимальним тиском сошника на землю, відповідно, реалізація потребує додаткових витрат. Технологія глибокого розпушування здійснюється через 5-6 років, оскільки за цей період відбувається істотне ущільнення. У посушливих регіонах рослинні залишки на поверхні ґрунту можуть викликати пожежу – з цим варто бути обережним.

Основні недоліки:

• високий ризик розвитку грибкових захворювань і шкідників, які часто зимують у рослинних рештках;
• обмеженість контролю шкідливої ​​рослинності;
• складнощі з виконанням ранніх посівів у силу повільного висихання верхнього шару землі навесні.

При виборі оптимальної системи обробки необхідно орієнтуватися на особливості природи та клімату у вашому регіоні. Також слід враховувати розмаїття ґрунту й фінансові можливості фермера, оскільки нові технології вимагають вкладень. При виборі стрічкової або нульової системи варто пам'ятати про обмеження в застосуванні ґрунтових гербіцидів для боротьби з бур'янами. У таких випадках потрібно використовувати речовини суцільної дії до та після виконання посівів, поки не зійшла основна культура. Серйозний хімічний і біологічний контроль над паразитами та хворобами забезпечує високий урожай, у першу чергу внаслідок збереження вологи у верхніх шарах ґрунту, зокрема в сухих регіонах.